За останній рік у нашій свідомості відбулися незворотні зміни. Революція Гідності і війна на Сході (фактично російсько-українська війна) остаточно переконали абсолютну більшість українців у тому, що найбільше лихо завжди йшло і продовжує йти з північного сходу, де нині існує держава з назвою Російська Федерація. Але офіційна її назва абсолютно нічого не означає – суть одна, імперська. Не варто копати далеко, щоб зрозуміти, що означає для нашої країни сусідство з нею.
Московські правителі вважають Україну як мінімум своєю сферою впливу, але охоче би прийняли її як одну з провінцій імперії. Якщо український уряд демонструє лояльність Кремлю і готовність увійти до будь-яких очолюваних Москвою геополітичних проектів, то цей уряд є прийнятним для Росії і з ним можна співпрацювати. Якщо ж Україна обирає інший вектор, тоді це ворог. Тоді всередині Росії розпочинається кампанія з дискредитації України і українців, підданих імперії готують до війни. І все це прикривається словами про «заблудший» братський народ, задурений підлими американцями.
За останнє століття імперія неодноразово вторгалася на наші землі, керуючись лише правом сили. І, як і вісім століть тому монголо-татари, грабує, вбиває, ґвалтує. Фізично знищуючи непокірних, встановлює свої маріонеткові уряди, які формує з числа здебільшого місцевих пристосуванців. Так було у 1918 – 1921 роках, таке відбувається у 2014 – 2015. Терор і залякування – те, що тримає імперію вкупі.
Справжня незалежність починається тоді, коли народ починає звати окупанта окупантом, а злочинця – злочинцем. Але чому тоді в незалежній Україні вулиці і площі в містах і селах досі звуться іменами тих, хто нищив нашу державу у 1918 – 1920 роках, організовував розкуркулення, голод і репресії у 1920-их – 1930-их роках, сприяв масовим невиправданим втратам у ході Другої світової війни, душив національно-визвольний рух українців у 1940-их – 1950-их роках? Ми поскидали з п’єдесталів комуністичних ідолів, перестаємо відзначати радянські свята або переосмислюємо їх значення, бойкотуємо продукцію країни-агресора (і то це внаслідок подій останнього року), але змінити назви вулиць досі не спромоглися.
Чи не основна причина зволікання з декомунізацією і дерусифікацією, що мало місце до минулого року, та, чого гріха таїти, і нині з точки зору багатьох громадян, що події, явища і особи – частина нашої історії, яку не можна забувати. Так, забувати не можна, але і не возвеличувати. Гітлер – теж частина нашої історії, але чомусь нікому не спало на думку ставити йому пам’ятники чи називати йому іменем вулиці. У Другу світову загинули мільйони, мільйони втратили все, що мали, – і все це через діяльність чи бездіяльність обох сторін конфлікту, – а в нас 9 травня влаштовують розваги. Як казав Хосе Ортега-і-Ґассет: «Історія не вчить нас, що ми повинні робити, але вказує на те, чого робити не слід».
Цікаве спостереження – у ті міста Сходу, де повалили комуністичних бовванів, «русській мір» так і не прийшов, або затримався там дуже недовго. За останній рік Москва розкрила своє справжнє, хижо-ординське, обличчя. Це і стало поштовхом до змін у свідомості. От тільки до назв вулиць руки ще не дійшли.
Є підстави думати, що перейменування вулиць та інших об’єктів не відбувається з чисто прагматичної причини – побоювання, що це надто складно, треба міняти всі документи, а відтак – значних фінансових затрат.
Однак насправді чинне законодавство не містить норм про обов’язковість внесення змін до документів громадян та юридичних осіб у зв’язку зі зміною назви вулиці, де вони проживають / зареєстровані / мають власність. Як пояснюють юристи, усі документи залишаються чинними і після перейменування. Необхідні зміни можна буде зробити згодом – тоді, коли постане потреба вносити інші зміни, наприклад, зміна прізвища, переїзд тощо. Аналогічно і для юридичних осіб – негайно міняти установчі документи не потрібно. Лише тоді, коли, наприклад, змінюється структура управління, керівний склад, власники тощо, тоді до них і будуть внесена нова назва вулиці.
Тож фактично для громадян перейменування вулиці нічого не коштує. Єдина незручність одна – звикнути до нової назви. Для місцевої ж ради постає необхідність виготовити і встановити нові таблички та вуличні покажчики, що, звичайно, потребує певної кількості коштів. І процес цей може тягнутися роками. Так, у Борисполі минулого року з’явилась вулиця «Героїв Небесної Сотні». На папері. Жодної таблички з цією назвою автор так і побачив. Звичайно, небайдужі громадяни можуть прискорити цей процес: українці вміють самоорганізовуватись. Таблички
...
Читати далі »
