Минуло вже майже два місяці відтоді, як раптово і передчасно полишила цей світ Валентина Миколаївна Сайко (Мізьова). Час довгий і водночас короткий. Досі не віриться, що її нема під цим небом. Але пам'ять ще свіжа ї жива. Продовжує життя і її справа...
4 травня учасники творчої вітальні "Суцвіття" знову зібралися разом задля вшанування пам'яті тієї, яка свого часу їх зібрала вперше. І всі були певні, що Валентина Миколаївна була у ці хвилин поруч, незрима, але відчутна. Біль і горе від втрати вгамувалися. Залишилася тільки світла печаль.
Вечір пам'яті провела Тетяна Іванівна Іллєнко. Саме вона підхопила і достойно продовжила справу Валентини Миколаївни... Тепер ми знаємо - "Суцвіття" продовжить свою роботу.
Кожен знаходив у собі щирі слова для Валентини Миколаївни, пригадував миті спілкування з нею. Тепер ці спогади - спільне надбання учасників вітальні.
...І гімном світлої пам'яті Валентини Миколаївни Сайко лунала її улюблена пісня у виконанні Степана Гіги.
Я на світі прожив, наче спалах зорі на світанні,
Наче крапля роси, наче крик журавля - тільки мить.
Я не вірив ніяк, що й до мене прийде день останній,
І в жертовнім вогні моє серце на попіл згорить.
Я ж так щедро кохав, я так вірив у зорі і очі,
І душею своєю я вас, як умів, причащав.
Але видно Господь мені краще життя напророчив,
І до себе забрав, щоб у райськім саду я співав.
Приспів (2):
На могилі моїй посадіть молоду яворину,
І не плачте за мною, за мною заплаче рідня.
Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну,
Певно, в цьому і є та найважча провина моя.
Хай душа переселиться в дивний той рай потойбічний,
Де таких, як і я, назліталася ціла сім'я.
Тільки нащо мені ті блаженства розкішні і вічні,
Як мені не всміхнеться донька-сиротинка моя.
У далеких світах якось раптом усе я покину,
Бо ввійде мені в душу сльозиною і чебрецем,
І додому хоч вітром, хоч променем сонця полину,
І легенько війну над твоїм, Україно, лицем.
Приспів.