Минуло вже майже два місяці відтоді, як раптово і передчасно полишила цей світ Валентина Миколаївна Сайко (Мізьова). Час довгий і водночас короткий. Досі не віриться, що її нема під цим небом. Але пам'ять ще свіжа ї жива. Продовжує життя і її справа...

4 травня учасники творчої вітальні "Суцвіття" знову зібралися разом задля вшанування пам'яті тієї, яка свого часу їх зібрала вперше. І всі були певні, що Валентина Миколаївна була у ці хвилин поруч, незрима, але відчутна. Біль і горе від втрати вгамувалися. Залишилася тільки світла печаль.

Вечір пам'яті провела Тетяна Іванівна Іллєнко. Саме вона підхопила і достойно продовжила справу Валентини Миколаївни... Тепер ми знаємо - "Суцвіття" продовжить свою роботу.

Кожен знаходив у собі щирі слова для Валентини Миколаївни, пригадував миті спілкування з нею. Тепер ці спогади - спільне надбання учасників вітальні.

...І гімном світлої пам'яті Валентини Миколаївни Сайко лунала її улюблена пісня у виконанні Степана Гіги.

Я на світі прожив, наче спалах зорі на світанні,

Наче крапля роси, наче крик журавля - тільки мить.

Я не вірив ніяк, що й до мене прийде день останній,

І в жертовнім вогні моє серце на попіл згорить.

Я ж так щедро кохав, я так вірив у зорі і очі,

І душею своєю я вас, як умів, причащав.

Але видно Господь мені краще життя напророчив,

І до себе забрав, щоб у райськім саду я співав.

Приспів (2):

На могилі моїй посадіть молоду яворину,

І не плачте за мною, за мною заплаче рідня.

Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну,

Певно, в цьому і є та найважча провина моя.

Хай душа переселиться в дивний той рай потойбічний,

Де таких, як і я, назліталася ціла сім'я.

Тільки нащо мені ті блаженства розкішні і вічні,

Як мені не всміхнеться донька-сиротинка моя.

У далеких світах якось раптом усе я покину,

Бо ввійде мені в душу сльозиною і чебрецем,

І додому хоч вітром, хоч променем сонця полину,

І легенько війну над твоїм, Україно, лицем.

Приспів.