70 років тому (1948) звання Героя Радянського Союзу присвоєно Павкіну Івану Михайловичу.

Народився 1 березня 1920 року у селі Дубровому Вишнєволоцького району Калінінської (нині Тверської) області у селянській родині. З десяти років жив і навчався у Вишньому Волочку. Після школи (закінчив 7 класів) працював в універмазі продавцем, одночасно навчався в аероклубі. «Країна в ті роки вирішувала грандіозне завдання по підготовці 100 тисяч льотчиків, – читаємо в одному з видань. – Курсанти аероклубів становили резерв цих ста тисяч».
У Червоній армії І. Павкін – з 1938 року, коли вступив до 8-ої Одеської авіаційної Школи льотчиків. Після закінчення Школи проходив службу у 125-му швидкісному полку бомбардувальної авіації Білоруського військового округу пілотом літака СБ.
З перших днів німецько-радянської війни – на фронті. Брав участь у боях в перший же день війни, й у першому ж бойововому вильоті після успішного бомбардування аеродрому Сувалки літак І. Павкіна був підбитий. Неймовірними зусиллями йому вдалося посадити машину на своїй території, врятувати її. У складі 125-го (з 1943 – 15-го гвардійського) полку 14-ої авіаційної дивізії 4-го корпусу 2-ої повітряної армії він пройшов свій нелегкий бойовий шлях. Кілька разів його літак зазнавав ушкоджень в боях, проте екіпаж знову й знову був готовий виконувати бойові завдання.
У вересні 1941 року полк, отримавши нові бомбардувальники ПЕ-2, прибув під Ленінград (н. Санкт-Петербург). На Ленінградському фронті І. Павкін у складі полку брав участь у найскладніших операціях. За 4 місяці він здійснив більше 70 бойових вильотів (жодного разу не був поранений чи збитий). Тоді отримав свої перші бойові нагороди – орден Леніна та орден Червоного прапора.
У серпні 1942 року, після переформування й отримання нової техніки, полк знову вступає у бойові дії в складі 22-ої бомбардувальної дивізії. Екіпаж І. Павкіна на важкому бомбардувальнику В-25 здійснив більше 200 бойових вильотів, виконував найвідповідальніші завдання: в боях на Курській дузі, при звільненні Криму. Ескадрилья І. Павкіна першою почала складні нічні польоти над морем для знищення важливих ворожих об’єктів військово-морських портів Констанци і Севастополя.
Польоти тривали по 8-10 годин, адже бомбардувальники далекої дії здійснювали польоти на відстань до 4,5 тисяч кілометрів. І. Павкін та його бойові друзі здійснювали нальоти на великі військово-промислові об’єкти у глибокому тилу Німеччини: у Берліні, Кенігсберзі, Тільзіті, Бреслау тощо.
Під час боїв на Орловсько-Курській дузі ескадрилья І. Павкіна брала участь у підриві залізничних перевезень ворога, аеродромів, також у боях по форсуванню Дніпра й звільненню Києва у 1943 році, у боях за Севастополь. У 1944-1945 роках екіпаж І. Павкіна часто виконував спецзавдання, доправляючи  партизанам Словаччини і Чехії вантажі, групи розвідників.  Найважливішими віхами його бойового шляху були Ленінград, Курськ, Смоленськ, Брянськ, Севастополь, Львів, Кишинів, Варшава.
Закінчив війну І. Павкін у Польщі командиром ескадрильї, у званні гвардії майора, здійснивши до травня 1945 року 286 бойових вильотів на бомбардування військово-промислових центрів у глибокому тилу ворога, скупчення його військ.
23 лютого 1948 року Указом Президії Верховної Ради СРСР «за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками й виявлені при цьому мужність і героїзм» гвардії майору Павкіну Івану Михайловичу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (8311).  
Долею йому подаровано було ще чимало мирного повоєнного життя. Після перемоги продовжив службу у військовій авіації, ще 13 років віддав службі в армії, командував тією ж ескадрильєю. Навчав льотний склад польотам у складних метеорологічних умовах. У 1950 році закінчив Вищу офіцерську льотно-тактичну Школу авіації далекої дії. Продовжив службу на посаді заступника командира полку. Освоїв літаки ТУ-4, ТУ-16.
Пішов у запас 1959 року в званні підполковника. З цього року розпочав роботу в цивільній авіації в аеропорту «Бориспіль». Працював диспетчером, керівником польотів у службі аероруху. Жив в Умані, Борисполі. Після важкої хвороби змушений був у 1971 році залишити роботу. 10 листопада 1981 року І.Павкін помер. Похований у Борисполі на Миколаївському (Рогозівському) кладовищі.
 На будинку №13 по вул. Київський Шлях, де жив, встановлено меморіальну дошку.
Нагороди:
1.    Золота Зірка Героя Радянського Союзу.
2.    Ордени Леніна (3).
3.    Ордени Червоного Прапора (3).
4.    Орден Вітчизняної Війни І-го ступеня.
5.    Орден Червоної Зірки.
6.    10 медалей.
    Література:
1.    Герои Советского Союза: краткий биогр.слов., т.2.-М.,1988.
2.    Це наша Перемога! Книга Памяті.-Харків.- Вид.дім «Фактор». – 2010.
3.    Іван Михайлович Павкін. – Трудова слава. – 1979. – 14 квітня.