Українці весь час, протягом усієї своєї історії, мусили відстоювати своє право не лише на власну державу, а й на життя та гідність. Одною з трагічних сторінок нашої історії є події 1917 - 1921 рр., коли вперше за багато часу з'явився реальний шанс відновити державність. На жаль, тогочасні обставини та внутрішні незгоди цей шанс знівелювали. Однак - пробудили сам дух народу, який тепер просто не міг мовчки терпіти знущання з боку чужинців.
Більшовицька Росія, як тільки позбулася зовнішніх загроз, заповзялася відновити свій імперський статус поверненням усіх територій, які входили до складу імперії до 1914 р. Одним з ласих шматків була Україна. Сюди посилалися численні армії, які всіма силами мстили українцям за їх спробу відокремитися від Росії. Особливо ж лютували більшовицькі війська після перемог над українською та білими арміями, коли зрозуміли свою безкарність.
Навесні 1920 року розпочався наступ об'єднаних українсько-польських військ на Україну. 5 травня вони звільнили Київ. Більшовики відступали, реквізуючи у селян фураж, коней, продовольство. Це викликало невдоволення населення. Повстали і селяни Борисполя. Причиною було небажання впустити більшовицькі війська в містечко, щоб не "давати оброк" кіньми, возами, продовольством. Був скликаний мітинг, дзвонили дзвони всіх церков. Створювалися загони, патрулювалися вулиці. Більшовики напали на місто 6 травня, на свято Георгія. Почали обстрілювати місто з усіх боків, а захопивши швидко, влаштували криваву розправу над повстанцями: добивали багнетами поранених на вулицях, у лікарні, вбивали навіть тих, хто виходив зустрічати хлібом-сіллю, вбивали у дворах, заганяли у клуні, а потім підпалювали їх. Місто горіло. Люди тікали, ховаючись у болотах, лозах, очеретах. Потім було зібрано понад 200 чоловіків, яких розстріляли біля Броварського шляху. Понад два тижнів більшовики тероризували і грабували населення Борисполя. Довгі роки люди навіть подумки боялися згадувати ті події. Лише 1990 року інформація про них була відкрита громадськості.
