Українці - нація героїв. Століттями їм доводилося захищати свою землю, свою країну, як би вона не називалася і де би не знаходилася її столиця. Гинули, обороняючи, одні - на їх місце ставали інші. Гинули батьки - на їх місце ставали сини. Мільйони безіменних героїв полягли, щоб їх нащадки жили і залишалися собою, попри всі утиски та зовнішні впливи.

Цієї суботи, 5 лютого, на Бориспільщині вшановували пам'ять козаків, які 1919 року зупинили навалу більшовиків на Київ, давши можливость Директорії евакуювати свої установи з Києва і продовжити боротьбу далі. Для багатьох з них річка Трубіж стала рубежем їхнього життя, але і для окупантів це був нездоланний рубіж. Лише по тілах захисників банди Муравйова змогли пройти далі.

Хтось скаже - навіщо це все? Який це героїзм, коли все одно доля цього бою була визначена наперед? Але це був таки героїзм, базований на відчаї. Саме він змусив їх покинути затишні домівки у Воронькові, Борисполі, Баришівці та інших селах краю і саньми поїхати на далекий і холодний Трубіж.

Далі громада вирушила на місце, де 82 роки тому відбувся бій - до залізничного переїзду через Трубіж. На жаль, місцева влада так досі і не спромоглася хоча б дати дозвіл на спорудження тут хоч якогось пам'ятного знака.

Але учасники заходу поклялися, що вже влітку цього року курган буде насипаний їхніми руками. Адже це наша історія, яку ми не повинні забувати. Вся країна вшановує героїв Крут. Можливо, так само буде вшановувати і героїв Трубежа.

1. Пам'ятний знак у Воронькові.

2. Трубіж. Тут все було

3. На святому для всіх вороньківців місці

 Хрест на могилі сотника Черпака. Тут поховані ще щонайменше два його побратими. Донедавна тут стояв скромний дерев'яний хрест